Привіт!
Як тобі подобається вітатися ? А з друзями ? А з татом ? А з мамою ?
Цього тижня ми досліджували Японію і Китай. Жителі цих країн (особливо японці) часто кланяються, щоб висловити вітання або пошану. Зараз ми з’ясували, що нам усім подобається вітатися по-різному.
Наприклад, хтось полюбляє обійми, а комусь вони не подобаються. І ми можемо висловлювати повагу до інших, поважаючи їх вибір.
Сьогодні ми дізнаємося, що таке особистий простір та як він пов'язаний з повагою до себе та інших.
1. У кожної людини є щось своє особисте, що належить тільки їй: ім’я, тіло, речі, думки, інтереси, бажання і свій особистий простір. Межі особистого простору є невидимими для інших, проте дуже відчутні для самої людини, якщо їх хтось перетинає, наприклад, підходить занадто близько.
Японці дуже цінують тишу і особистий простір. Але мешканцям великих міст, наприклад, японської столиці Токіо іноді доводиться порушувати особистий простір інших людей, щоб встигнути на роботу
Перегляньте відео 1 . Відповідаємо на запитання :
- Як японці очікують на потяг метрополітену?
- Що робив працівник метро?
- Що можуть відчувати люди, особистий простір яких порушують у транспорті?
- Де в Україні можна потрапити у схожу ситуацію ?
2. Попрацюємо з підручником стор. 96. Прочитайте текст.
Пам’ятайте, що зона особистого простору – це зона спокою та безпеки особистості. Не дозволяйте нікому порушувати свій особистий простір, і самі не порушуйте чужий.
3. Завдання . Обведіть олівцем на аркуші паперу свою долоньку . На кожному пальчику напишіть людину , якій ви довіряєте, ті , хто уважно вас слухають і розуміють , допомагають та можуть захистити. Це ваша група підтримки , цінуйте її.
4. Читання казки дорослими для вас , з вашої групи підтримки «Маленьке та велике "ні"»
Для того, щоб захистити свій особистий простір, важливо вміти говорити "ні", ввічливо, але наполегливо .
Казка «Маленьке та велике "ні"»
Маленьке «ні» сидить на лавці та їсть шоколадку. Воно дужу-дуже крихітне й тихе. До нього підходить велика товстажінка й запитує: «Чи можу я сісти поряд із тобою?» Маленьке «ні» тихо шепоче: «Ні, мені хотілося б побути на самоті». Велика товста жінка навіть не чує його й сідає на лавку. За нею підходить хлопчина й запитує: «Чи можна мені взяти твою шоколадку?» Маленьке «ні» знову тихо шепоче: «Ні,
я хочу з’їсти її сам». Та хлопчина так само не чує, забирає у маленького «ні» шоколадку і починає її їсти. Згодом підходить чоловік, який часто бачить маленьке «ні» в парку, і каже: «Привіт, малюче! Ти дуже симпатичний. Я можу тебе поцілувати?» Маленьке «ні» вже втретє шепоче: «Ні, я не хочу твого поцілунку». Та чоловік теж не чує, наближується до малого «ні» й збирається його поцілувати. Тут терпіння малого «ні» уривається. Він піднімається, тягнеться догори і голосно, на всю силу, кричить: «НІ-І- І-І!» Та ще раз: «НІ, НІ, НІ! Я хочу один сидіти на цій лавці, я хочу сам з’їсти свою шоколадку, і я не хочу цілуватися. Зараз же припиніть, залиште мене в спокої!» Велика тітка, хлопчина й дядько роблять великі очі й питають: «Чому ж ти одразу не сказав?» – і йдуть своєю дорогою. А хто це зараз сидить на лавці? Не маленьке «ні», а велике «НІ». Воно сильне, голосне, і воно думає: «Отже, якщо завжди тихо й невпевнено говорити «ні», люди цього не чують. Потрібно голосно й чітко говорити «НІ», тоді на тебе будуть зважати». Так маленьке «ні» стало великим «НІ».
Відповідаємо на запитання :
- Хто порушував особистий простір маленького «ні»?
- Як вони це робили?
- Що потрібно було зробити маленькому «ні», щоб цього не сталося?
- До якого висновку прийшло маленьке «ні», коли перетворилося на велике?
